В рамках рубрики «Книга тижня» знайомимо з біографічним репортажем польського репортера Мірослава Влеклого про валлійського журналіста Ґарета Джонса, який розказав світу про Голодомор.
Мірослав Влеклий. Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала / пер. із пол. О. Шеремет. – Львів : Човен, 2020.
Мірослав Влеклий – польський журналіст та письменник, репортер журналу "Duy Format", член польської асоціації журналістів "Rekolektyw".
Автор репортажних книг «Я був тут. Тоні Галік», «All Inclusive. Рай, у якому секс є богом», «Рабан! Про церкву з іншого світу». Співавтор декількох репортажів, за якими створено театральні вистави «Сварка», «Листи на волю», «Бог у дім», «Львів не віддамо».
Лауреат премії «Маґеллан» у номінації «Репортажна книга», номінований на премію ім. Беати Павляк та тричі – на премію Newsweek ім. Тереси Торанської.
«Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала» – перша книжка Мірослава Влеклого, перекладена українською мовою.
Книга Мірослава Влеклого — жанрово унікальна. З одного боку, автор створив репортаж-реконструкцію подорожі до Радянського Союзу в 1930-х роках Ґарета Джонса – британського репортера, який першим розповів у західних медіях правду про Великий голод в Україні. З іншого боку, ця книга – докладна та драматична біографія Ґарета Джонса, якого за опубліковані тексти про «комуністичний рай» цькували деякі корумповані західні журналісти, а через декілька років він помер за достатньо загадкових обставин.
Гарет (Ґарет) Річард Вон Джонс (13.08.1905, Баррі, Уельс – 12.08.1935, Маньчжурська держава) – британський журналіст валлійського походження, який уперше у західній пресі заявив під власним іменем, що в Україні у 1932-1933 роках відбувся Голодомор.
Десять днів перебування Ґ. Джонса серед голодних селян Харківщини у березні 1933-го перевернули його духовний світ та виявилися доленосними для сміливого валлійця.
28-річний Ґарет Джонс спромігся побачити те, що не міг чи не хотів побачити жоден іноземний кореспондент, зачинений у Москві, та розповів світу, що українці помирають від голоду. Що всі в Україні чекають на смерть. Що сталінська політика призводить до цього жаху. Те, що він говорив, було справжнім обличчям «радянського раю», яким захоплювався не один західний діяч у важкі для світу 30-ті роки ХХ століття.
Джонс тричі відвідав Радянський Союз. Робота відкрила Ґ. Джонсу двері до кабінету міністрів Радянського Союзу, а потім і на потяг до Харкова. Він поїхав туди дивитись на тракторний завод у момент, коли журналістів із Москви не випускали. Радникові Ллойда Джорджа довіряли настільки, що навіть не дали супроводжувача.
Прагнучи знайти правду, Ґарет Джонс таємно відправився на Слобожанщину, як приватна особа. Побував у Юзівці, де наприкінці 1890-х років його мати працювала гувернанткою в сім’ї Артура Юза, сина Джона Г’юза (Юза), валлійського бізнесмена, засновника Донецька (тоді Юзівки). Журналіст пройшов пішки 60 км.
«Я пройшов багато сіл і дванадцять колгоспів. Всюди я чув плач: «У нас нема хліба. Ми умираємо!» — писав Ґарет.
Після прес-конференції Ґарета за наказом Сталіна розпочалося цькування журналіста. Від нього відріклися прем’єр-міністр Британії Ллойд Джордж, колеги по перу. Радянський уряд оголосив Ґарета Джонса шпигуном і персоною нон грата. 12 серпня 1935 року Ґарета Джонса було викрадено бандитами в Маньчжурії та застрелено. Загадкове викрадення та вбивство журналіста у 1935 році в Монголії досі розслідується. Не виключено, що до цього були причетні радянські спецслужби.
Дізнавшись про смерть Ґарета Джонса, колишній прем’єр-міністр Великобританії Девід Ллойд Джордж сказав:
«Та частина світу є казаном суперечливих інтриг, і ті чи інші зацікавлені сторони, мабуть, знали, що містер Ґарет Джонс знав занадто багато про те, що відбувається. Він мав пристрасть до з’ясовування того, що відбувалося в чужих землях, де були неприємності, і в гонитві своїх розслідувань він не зважав на ризик. Я завжди боявся, що він занадто ризикує. Нічого не уникало його спостереження, і він не дозволяв жодній перешкоді збити його з курсу, коли думав, що є якийсь факт, який він міг отримати. Він мав майже незмінний хист отримувати речі, що мали значення».
Ґарет Джонс прожив лише 30 років. Можливо тому, що став заручником власної совісті, опинившись між силами добра і зла, не зрадивши свого професійного обов'язку – писати правду, не продавати душу сатані, навіть опинившись у пеклі Голодомору.
Добро перемагає зло, бо за ним правда. Ґарет залишив по собі світлу пам'ять, демонструючи зразок людської моралі високої проби, журналістської етики та професіоналізму.
Історія Ґарета Джонса, яку описав у книжці Мірослав Влеклий – це реальна історія про людину, яку реальність вбила. У цьому чи не вся могутність документалістики та репортажів — життя породжує сюжети, які важко створити, об’єднавши письменницький хист, фантазію та досвіт. Реальність жахливіша за вигадку. Дійсність важливіша за будь-що, що називають правдою. Історія Джонса це тільки підтверджує.
